"Все йде, все минає — і краю немає.
Куди ж воно ділось? відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає.
Живе… умирає… одно зацвіло,
А друге зав'яло, навіки зав'яло…
І листя пожовкле вітри рознесли.

А сонечко встане, як перше вставало,
І зорі червоні, як перше плили,
Попливуть і потім, і ти, білолиций,
По синьому небу вийдеш погулять,
Вийдеш подивиться в жолобок, криницю
І в море безкрає, і будеш сіять,
Як над Вавілоном, над його садами
І над тим, що буде з нашими синами.
...
Як небо блакитне — нема йому краю,
Так душі почину і краю немає."

"Все идет , все проходит - и края нет.
Куда же оно делось ? откуда взялось ?
И дурак , и мудрый ничего не знает.
Живет ... умирает ... равно зацвело ,
А второе завяла , навеки завяла ...
И листья пожелтевшие ветры разнесли .

А солнышко встанет , как прежде вставало ,
И звезды красные , как прежде плыли ,
Поплывут и потом , и ты , белолицый ,
По синему небу выйдешь погулять ,
Выйдешь посмотрит в желобок , колодец
И в море бескрайнее , и будешь сиять ,
Как над Вавилоном , над его садами
И над тем , что будет с нашими сыновьями.
...
Как небо голубое - нет ему края ,
Так души начинания и края нет. "