Скоро вечір...
Одинокий лист, гнаний вітром, пролітає повз мене.
Він більше сюди не повернеться.
Не повернусь, мабуть, і я, бо навіщо?
Моє кохання — як той жовтий лист.
Він може впасти тільки до твоїх ніг...

Не знаю я, чи знов сюди прийду,
Та залишаю замість себе
Ті квіти, що знайшла в саду
Для тебе, для тебе я.

А, може, завтра ти пройдеш ось тут,
Де вітер пелюстки колише.
Та знай, я щастя своє тут
Лишила, лишила я.

Можливо, завтра ти пройдеш біля місця наших зустрічей.
Можливо, побачиш мій останній дарунок нашому коханню.
І якщо вітер не розвіє ті квіти,
Не чіпай їх — вони мертві.
Нехай вони лежать,
Викликаючи хвилинки суму у закоханих, що проходять поруч...

Не знаю я, чи знов сюди прийду,
Та залишаю замість себе
Ті квіти, що знайшла в саду
Для тебе, для тебе я.

А може, завтра ти пройдеш ось тут,
Де вітер пелюстки колише.
Та знай, я щастя своє тут
Лишила, лишила я.

Скоро вечер...
Одинокий лист, гонимый ветром, пролетает мимо меня.
Он больше сюда не вернется.
Не вернусь, наверное, и я, потому что зачем?
Моя любовь — как тот желтый лист.
Он может упасть только к твоим ногам...

Не знаю я, вновь сюда приду,
И оставляю вместо себя
Те цветы, что нашла в саду
Для тебя, для тебя я.

А, может, завтра ты пройдешь вот здесь,
Где ветер лепестки колышет.
И знай, я счастье свое здесь
Оставила, оставила я.

Возможно, завтра ты пройдешь возле места наших встреч.
Возможно, увидишь мой последний дар нашей любви.
И если ветер не развеет те цветы,
Не трогай их — они мертвы.
Пусть они лежат,
Вызывая минутки сумму у влюбленных, проходящих рядом...

Не знаю я, вновь сюда приду,
И оставляю вместо себя
Те цветы, что нашла в саду
Для тебя, для тебя я.

А может, завтра ты пройдешь вот здесь,
Где ветер лепестки колышет.
И знай, я счастье свое здесь
Оставила, оставила я.