– Ой, ти, дівчино зарученая,
Чого ж ти ходиш засмученая?
– Ой, ходжу, ходжу засмученая,
Що не за тебе зарученая!

– Ой, ти, дівчино, словами блудиш –
Сама не знаєш, кого ти любиш!
– Ой, знаю, знаю, кого кохаю,
Тільки не знаю, з ким жити маю!

Ой, знаю, знаю, із ким кохаюсь,
Тільки не знаю, з ким ізвінчаюсь.
Вийду на поле, гляну на море —
Сама я бачу, що мені горе.

Сама я бачу, чого я плачу:
Свого милого в вічі не бачу.
Буду стояти на тім камені,
Поки не прийде милий до мене!

Буду терпіти велику муку,
Поки не скаже: «Дай, серце, руку!»
Вийду на поле, на ту мураву,
Де я з миленьким мала забаву.

З різного цвіту вінки сплітала,
Біленьким личеньком всіх чарувала.
Ти присягався передо мною
Буть моїм мужем, а я – жоною.

Нещира була присяга твоя,
Тепер не мій ти, а я не твоя!
Буду казати світу цілому,
Щоб він не вірив ніде й нікому.

Бо я самая теє зазнала,
Коли невірного вірно кохала...
Кого любила, той – за дверима,
Кого не знала – мужем назвала!

– Ой, ти, дівчино-чарівниченько,
Причарувала моє серденько!
– Якби ж ти так знав з сіней до хати,
Як я умію всіх чарувати!

У мене чароньки – чорнії брівоньки,
Моя принада – сама молода;
У мене чароньки завжди готові –
Біле личенько і чорні брови!

– Ой, ти, дівчино зарученая,
Чего же ты ходишь засмученая?
– Ой, хожу, хожу засмученая,
Что не за тебя зарученая!

– Ой, ты, девушка, словами блудиш –
Сама не знаешь, кого ты любишь!
– Ой, знаю, знаю, кого кохаю,
Только не знаю, с кем жить имею!

Ой, знаю, знаю, с кем занимаюсь любовью,
Только не знаю, с кем ізвінчаюсь.
Выйду на поле, гляну на море —
Сама я вижу, что мне горе.

Сама я вижу, чего я плачу:
Своего милого в глаза не вижу.
Буду стоять на том камне,
Пока не придет милый ко мне!

Буду терпеть большую муку,
Пока не скажет: «Дай, сердце, руку!»
Выйду на поле, на ту мураву,
Где я с миленьким имела забаву.

С разного цвета венки сплетала,
Беленьким личеньком всех очаровывала.
Ты клялся предо мной
Буть моим мужем, а я – женой.

Неискренняя была присяга твоя,
Теперь не мой ты, а я не твоя!
Буду говорить мира в целом,
Чтобы он не верил нигде и никому.

Потому что я самая тее понесла,
Когда неверного верно любила...
Кого любила, тот за дверью,
Кого не знала – мужем назвала!

– Ой, ты, девушка-чарівниченько,
Очаровала мое сердце!
– Если бы ты так знал из сеней в дом,
Как я умею всех очаровывать!

У меня чароньки – чорнії брівоньки,
Моя приманка – самая молодая;
У меня чароньки всегда готовы –
Белое личенько и черные брови!