З румовищ і вогню свій скарб найбільший – правди,
Озлобленим богам не відданий на мсту,
Від вогнища свого відходячи, забрав ти
З собою і несеш крізь стужу і сльоту.

Позаду посвисти, чиїсь охриплі крики,
Чужі слова в устах, розчавлені серця,
І зловорожий гнів – такий, як твій, великий,
Що стрінеться з твоїм, зчепившись, до кінця.

Та крізь туман і дим, щораз певніше, ближче,
Зривається, встає, – о добре бачиш ти! –
Під катаклізмом днів: під чорним бойовищем
Високе полум'я єдиної мети.

І ждеш страшних ночей, глухих ударів криці,
Твердих, як серця стук, – ти їх так довго ждав! –
Аж простір перетнуть тридзьобі блискавиці,
І гнівний рев стихій, і альказари слав.

[Святослав Гординський (1906-1993)]

С развалин и огня свое сокровище наибольший - правды ,
Озлобленным богам не предано на месть ,
От очага своего отходя , забрал ты
С собой и несешь сквозь стужу и слякоть .

Позади свист , чьи-то охрипшие крики ,
Чужие слова в устах , раздавлены сердца ,
И зловредный гнев - такой , как твой большой ,
Что встретится с твоим , сцепившись , до конца.

И сквозь туман и дым , каждый раз вернее , ближе ,
Срывается , встает , - в хорошо видишь ты ! -
Во катаклизмом дней: под черным битвы
Высокое пламя единой цели.

И ждешь страшных ночей , глухих ударов стали,
Твердых , как сердца стук , - ты их так долго ждал ! -
Вплоть пространство пересекут тридзьоби молнии ,
И гневный рев стихий , и Альказар слав.

[ Святослав Гординский (1906-1993) ]