Час рікою пливе, як зустрів я тебе,
Як зустрів я тебе, моя пташко,
Довго, довго дививсь, марно очі трудив,
А впізнати тебе було важко.

Ти висока струнка, в тебе руса коса,
В тебе очі сумні, не веселі,
І уста вже не ті, не солодкі такі,
Скажи, хто цілував їх без мене.

Як зустрінеш колись, привітай усміхнись,
Усміхнись, як колись усміхалась,
Хоч пройшли вже роки і ми стали батьки,
Але наша любов не зів’яла.

Як почуєш колись біля свого вікна,
Що хтось плаче і гірко зітхає,
Не вставай, не трудись, не тривож свого сна,
Тільки знай, що тебе хтось кохає.

Я за своє життя море сліз пролила,
Море сліз від тяжкої розлуки,
Я тепер не дитя, як я була колись,
Щоби горю іти прямо в руки.

А у тебе є син, а у мене дочка,
Ох як схожі вони між собою,
То давай же ми їх об’єднаєм навік,
Коли нам не судилось з тобою.

На зелені луги впали білі сніги,
Де з тобою ми часто гуляли,
По дорогах зими йшли закохані ми,
Ясні зорі над нами сіяли.

Время рекой плывет, как встретил я тебя,
Как встретил я тебя, моя птичка,
Долго, долго смотрел, напрасно глаза трудив,
А узнать тебя было трудно.

Ты высокая стройная, у тебя русая коса,
У тебя глаза грустные, не веселые,
И уста уже не те, не такие сладкие,
Скажи, кто целовал их без меня.

Как встретишь когда-нибудь, поздравь улыбнись,
Улыбнись, как когда-то улыбалась,
Хоть прошли уже года мы стали родители,
Но наша любовь не увяла.

Как услышишь когда-то у своего окна,
Что кто-то плачет и горько вздыхает,
Не вставай, не трудись, не тревожь своего сна,
Только знай, что тебя кто-то любит.

Я за свою жизнь море слез пролила,
Море слез от тяжелой разлуки,
Я теперь не дитя, как я была когда-то,
Чтобы горю идти прямо в руки.

А у тебя есть сын, а у меня дочь,
Ох как похожи они между собой,
Так давай же мы их об'єднаєм навек,
Когда нам не суждено с тобой.

На зеленые луга упали белые снега,
Где с тобой мы часто гуляли,
По дорогам зимы шли влюбленные мы,
Ясные звезды над нами сияли.