Якби ви знали, паничі,
Де люде плачуть живучи,
То ви б елегій не творили
Та марне бога б не хвалили,
На наші сльози сміючись.
За що, не знаю, називають
Хатину в гаї тихим раєм.
Я в хаті мучився колись,
Мої там сльози пролились,
Найперші сльози. Я не знаю,
Чи єсть у бога люте зло,
Що б у тій хаті не жило?
А хату раєм називають!

Не називаю її раєм,
Тії хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села.
Мене там мати повила
І, повиваючи, співала,
Свою нудьгу переливала
В свою дитину... В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло... Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
Там матір добрую мою
Ще молодую — у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята. Я до школи —
Носити воду школярам.
Брати на панщину ходили,
Поки лоби їм поголили!
А сестри! Сестри! Горе вам,
Мої голубки молодії,
Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли чужії,
У наймах коси побіліють,
У наймах, сестри, й умрете!

Мені аж страшно, як згадаю
Оту хатину край села!
Такії, боже наш, діла
Ми творимо у нашім раї
На праведній твоїй землі!
Ми в раї пекло розвели,
А в тебе другого благаєм,
З братами тихо живемо,
Лани братами оремо
І їх сльозами поливаєм.
А може, й те ще... ні, не знаю,
А так здається... сам єси...
(Бо без твоєї, боже, волі
Ми б не нудились в раї голі).
А може, й сам на небеси
Смієшся, батечку, над нами
Та, може, радишся з панами,
Як править миром! Бо дивись:
Он гай зелений похиливсь,
А он з-за гаю виглядає
Ставок, неначе полотно,
А верби геть понад ставом
Тихесенько собі купають
Зелені віти... Правда, рай?
А подивися та спитай!
Що там твориться у тім раї!
Звичайне, радость та хвала!
Тобі єдиному святому
За дивнії твої діла!
Отим-бо й ба! Хвали нікому,
А кров, та сльози, та хула,
Хула всьому! Ні, ні, нічого
Нема святого на землі...
Мені здається, що й самого
Тебе вже люди прокляли!

Если бы вы знали, панычи,
Где люди плачут живя,
То вы б элегий не творили
И марне бога б не хвалили,
На наши слезы смеясь.
За что, не знаю, называют
Хату в роще тихим раем.
Я в хате мучился когда-то,
Мои там слезы пролилось,
Самые первые слезы. Я не знаю,
Или есть у бога лютое зло,
Что бы в том доме не жили?
А хату раем называют!

Не называю ее раем,
Тии хатиночки в гае
Над чистым ставом край села.
Меня там мать повила
И, повиваючи, пела,
Свою скуку переливала
В своего ребенка... В той роще,
В той хате, в раю,
Я видел ад... Там неволя,
Работа тяжкая, никогда
И помолиться не дают.
Там мать добрую мою
Еще молодую — в могилу
Нужда и труд положила.
Там отец, плача с детьми
(А мы малы были и голые),
Не вытерпел злой судьбы,
Умер на барщине!.. А мы
Расползлись между людьми,
Словно мышата. Я до школы —
Носить воду школьникам.
Брать на барщину ходили,
Пока лбы им побрили!
А сестры! Сестры! Горе вам,
Мои голубки молодії,
Для кого в мире живете?
Вы в наймах выросли чужой,
В наймах косы побелеют,
В наймах, сестры, и умрете!

Мне аж страшно, как вспомню
Ту хату край села!
Такии, боже наш, дела
Мы творим в нашем раю
На праведной твоей земле!
Мы в раю ад развели,
А у тебя второго благаєм,
С братьями тихо живем,
Ланы братьями пашем
И их слезами поливаєм.
А может, и то еще... нет, не знаю,
А так кажется... сам еси...
(Потому что без твоей, боже, воли
Мы бы не скучали в раю голые).
А может, и сам на небеси
Смеешься, батюшка, над нами
И, может, советуешься с господами,
Как правит миром! Ибо смотри:
Вон гай зеленый похиливсь,
А вон из-за рощи выглядит
Пруд, словно полотно,
А ивы прочь свыше прудом
Тихонечко себе купают
Зеленые ветви... Правда, рай?
А посмотри и спроси!
Что там творится в том раю!
Обычное, радость и хвала!
Тебе единому святому
За дивные твои дела!
Тем-бо и ба! Хвалы никому,
А кровь, и слезы, и хула,
Хула всему! Нет, нет, ничего
Нет святого на земле...
Мне кажется, что и самого
Тебя уже люди прокляли!