Як уже набридло чути знову і знову
Порожні балачки, пафосні розмови!
„Мова калинова”... „Пісня солов’їна”...
Ще трохи побалакаємо – зникне Україна!
Згубили культуру, забули історію,
Почуваємося зайдами на своїй території.
Віримо чужим, своїм не довіряємо,
Розводимо руками – маємо, що маємо!
Сьогодні братаємося, щоб завтра продати.
Кум іде на кума, брат іде на брата.
Національна ідея, як засіб спекуляції.
Здобули державу, втратили націю...
Коли ж у народу більше немає відваги,
Немає власної гордості, немає самоповаги,
Коли кожен за себе у своїй хаті скраю –
У такого народу і героїв немає!

Я не хочу бути героєм України –
Не цінує героїв моя країна!...

Подивіться на нього – він сьогодні в ударі!
Правда, без вишиванки та без шароварів...
Він – один серед тих, хто готовий до бою,
Серед тих, хто готовий стати героєм.
Він пройшов крізь вогонь, переплив через воду –
Все заради вітчизни, заради народу.
Із мільйонами інших він пішов воювати –
Усі полягли, а він лишився стояти.
Та одразу ж поглине пафосна лава,
Понавісять медалі, кричатимуть: „Слава!”...
Він житиме довго, він житиме дорого,
Але стане нашим внутрішнім ворогом.
А де ж ті, яких було закатовано,
Спалено, порубано, побито, репресовано?
Де ті, що життя віддали за своє –
Де вони є? Де вони є?!

Я не хочу бути героєм України –
Не цінує героїв моя країна!...

А насправді так просто змінити життя!
Просто вийти на вулицю, просто прибрати сміття,
Полюбити свою землю, свою рідну природу,
Відчути себе часткою єдиного народу.
Бо ми не безрідні, бо ми – українці!
Тож досить плювати в дідівські криниці,
Досить боятися вірити в краще,
А своє на чуже не міняти нізащо!
Спільнота розумних, міцних, незалежних,
Без „правобережних”, без „лівобережних”,
Добрих, привітних і незрадливих,
В усьому єдиних, в усьому щасливих.
Лиш уявіть, якою стане країна,
В якій кожна людина живе, як людина,
В якій все, що хороше, – значить і наше!...
Але поки, на жаль, все зовсім інакше...

Я не хочу бути героєм України –
Не цінує героїв моя країна!...

Как уже надоело слышать снова и снова
Пустые разговоры, пафосные разговоры!
„Мова калинова”... „Песня соловьиная”...
Еще немного поболтаем – исчезнет Украина!
Потеряли культуру, забыли историю,
Чувствуем себя чужаками на своей территории.
Верим чужим, своим не доверяем,
Разводим руками – имеем, что имеем!
Сегодня братаємося, чтобы завтра продать.
Кум идет на кума, брат идет на брата.
Национальная идея как средство спекуляции.
Получили государство, потеряли нацию...
Когда же у народа больше нет отваги,
Нет собственной гордости, нет самоуважения,
Когда каждый за себя в своей хате с краю –
У такого народа и героев нет!

Я не хочу быть героем Украины –
Не ценит героев моя страна!...

Посмотрите на него – он сегодня в ударе!
Правда, без вышивки и без шаровар...
Он – один среди тех, кто готов к бою,
Среди тех, кто готов стать героем.
Он прошел сквозь огонь, переплыл через воду –
Все ради отчизны, ради народа.
С миллионами других он пошел воевать –
Все полегли, а он остался стоять.
И сразу же поглотит пафосная лава,
Понавісять медали, будут кричать: „Слава!”...
Он будет жить долго, он будет жить дорого,
Но станет нашим внутренним врагом.
А где же те, которых было замучено,
Сожжено, изрублено, избиты, репрессировано?
Где те, что жизнь отдали за свое –
Где они есть? Где они есть?!

Я не хочу быть героем Украины –
Не ценит героев моя страна!...

А на самом деле так просто изменить жизнь!
Просто выйти на улицу, просто убрать мусор,
Полюбить свою землю, свою родную природу,
Почувствовать себя частицей единого народа.
Ибо мы не безродные, потому что мы – украинцы!
Поэтому довольно плевать в дедовские колодца,
Хватит бояться верить в лучшее,
А свое на чужое не менять ни за что!
Сообщество умных, крепких, независимых,
Без „правобережных”, без „левобережных”,
Добрых, приветливых и надежный,
Во всем единых, во всем счастливых.
Только представьте, какой станет страна,
В которой каждый человек живет, как человек,
В которой все, что хорошее, – значит и наше!...
Но пока, увы, все совсем иначе...

Я не хочу быть героем Украины –
Не ценит героев моя страна!...