Сімдесята ніч тої осені
Вбила всі мої серцеві принципи,
Підняла з землі ноги втомлені
І до неї, до неї магнітами.
А її любов - то вона й вона,
Дві венери з рожевими мітками
І зав'язані, як одна й одна
Тіла теплого нитками, нитками.

Сімдесятий дощ тої вулиці
Змив усі мої душевні правила.
Я украв її, все відбулося
І даремно капканів наставила.
Я покажу їй, де цвіте любов,
Як віками творили нове життя,
Але правда ця накриває знов:
Не моя, не моя, вона не моя.

Плюс не віре в мінус,
Протилежність не закон,
Де рожеві діви лижуть цукор заборон.
Заливає стіни диким медом і вином,
Де рожеві діви лижуть цукор.

Сімдесятий лист тої повісті
Білим, білим лишився, незайманим,
Тільки краплями моєї совісті і снігами іллюзій завалений.

Плюс не віре в мінус,
Протилежність не закон,
Де рожеві діви лижуть цукор заборон.
Заливає стіни диким медом і вином,
Де рожеві діви лижуть цукор.

Заливає стіни диким медом і вином,
Де рожеві діви лижуть цукор.

Семидесятый ночь той осени
Убила все мои сердечные принципы,
Подняла с земли ноги уставшие
И к ней, к ней магнитами.
А ее любовь - то она и она,
Две венеры с розовыми метками
И завязаны, как одна и одна
Тела теплого нитями, нитями.

Семидесятый дождь той улице
Смыл все мои душевные правила.
Я украл ее, все произошло
И зря капканов наставила.
Я покажу ей, где цветет любовь,
Как веками творили новую жизнь,
Но правда эта накрывает снова:
Не моя, не моя, она не моя.

Плюс не верит в минус,
Противоположность не закон,
Где розовые девы лижут сахар запретов.
Заливает стены диким медом и вином,
Где розовые девы лижут сахар.

Семидесятый письмо той повести
Белым, белым остался нетронутым,
Только каплями моей совести и снегами иллюзий завален.

Плюс не верит в минус,
Противоположность не закон,
Где розовые девы лижут сахар запретов.
Заливает стены диким медом и вином,
Где розовые девы лижут сахар.

Заливает стены диким медом и вином,
Где розовые девы лижут сахар.